Гендерна політика в Україні

Передумови зародження Правдива суть гендерної політики Імплементація гендерної політики в країнах ЄС Гендерна боротьба проти чоловічості як такої Як реалізовується дана політика в Україні Способи протистояння



Вступ

Якщо пересічний читач в Україні спробує самостійно розібратись що ж це за новий феномен під загадковою назвою «гендерна політика», то серед чималої плеяди публікацій, які пропагують даний проект, перше, що йому попаде на очі, буде визначення на кшталт: «це діяльність, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві» (Вікіпедія). Неозброєним оком видно, що дана теза вказує на існування певної нерівності у суспільстві між статями, яку потрібно урівняти.

Ось до прикладу ще одне подібне визначення, яке подає нам сайт Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти: «Гендерна політика – це система цілеспрямованих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вирішення гендерних проблем і досягнення гендерної рівності». Знову ж таки головний акцент ставиться на слові «рівність». «Всі люди народжуються рівними – це гарантують їм конституція та численні закони. А ще всі люди народжуються як хлопець або дівчина. І виправити таку нерівність значно важче, ніж будь-яку іншу. Власне, ця проблема і є об’єктом гендерної політики, якій у Європейському союзі надається велике значення» (Гендерна політика в Україні (в рамках співпраці з ЄС)).

Якщо б це справді відповідало завданню гендерної політики, то, як на мене, ми мали б стоячи аплодувати таким проектам, які боряться за рівність прав і свободи усіх людей, незалежно від етнічної, релігійної чи навіть статевої приналежності. Однак, якщо копнути трохи глибше, то ми побачимо, що це лише красивий фасад, який покликаний приховати правдиву суть даної політики, яка полягає у витворенні нового типу людини (людини безстатевої).

Отже, загляньмо трохи в історію зародження даної політики.

 

Передумови зародження.

На думку деяких дослідників розбудова плацдарму для розвитку так званої «гендерної політики» розпочалась ще наприкінці вісімнадцятого століття. В цьому часі вибухає Велика Французька революція, яка, будучи підкріплена ідеями іллюмінізму, підриває основи абсолютної монархії, розпочинаючи таким чином процес великих соціальних змін у Європі та започатковує новий тип у відносинах між чоловіком та жінкою. Суть цих змін можна висловити однією фразою відомого французького письменника Оноре де Бальзака «Відрубуючи голову Людовику XIV, революція відрубала голови усім батькам сім’ї». Так зароджуються перші кроки падіння авторитетності як такої, а відтак і отримує нове життя відносність абсолютної правди (релятивізм). В той же час народжуються перші прояви фемінізму, які починають свою боротьбу за рівність чоловіків і жінок, віддаляючись від концепції взаємодоповнення чоловічої та жіночої ролей.  

Значне підкріплення фемінізм отримав у філософії Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, які розпрацювали теоретичну базу для політичної ідеології комунізму, яка ґрунтується на ідеї безкласового суспільства, що живе за принципами загальної власності та рівності між усіма. Ключовим в даній ідеології є слово «рівність», яке по замовчуванню трактується як «одинаковість» чи «тотожність». Для побудови такого суспільства на перешкоді, згідно теорії Енгельса, стояло поняття традиційної сім’ї, оскільки, на його думку, перший соціальний конфлікт в історії людини відбувся власне між чоловіком і жінкою в моногамній сім’ї, як наслідок домінування першого над другою. Відповідно, щоб усунути потенційний класовий конфлікт між чоловіком і жінкою, потрібно усунути поняття традиційної сім’ї. Як наслідок, чоловіки і жінки, згідно комуністичної утопії, будучи загальною власністю, могли вільно поєднуватись. Таким чином, знищувалась різниця між статтями у сфері праці. Образ «жінки-робітниці» почав домінувати над образом «дружини» чи «матері».

Цю ідею успішно підхопила найвпливовіша феміністка минулого століття Симона де Бувуар, яку вважають авторкою феміністичної біблії під назвою «Друга стать». Вона проголосила фактично гендерну революцію усім добре відомою фразою: «Жінкою не народжуються, нею стають» («Друга стать»), закликаючи прекрасну половину людства до звільнення, за її словами, від так званого «материнського рабства», а відповідно і класичного поняття сім’ї. В цьому її підтримали й інтелектуальні провідники студентського бунту 1968 року Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Герберт Маркузе та Вільгем Райх, які закликали молодь відмовитися від юдео-християнської моралі, відкинути авторитет сім’ї на користь так званої «сексуальної свободи». Таким чином фемінізм досягає своєї кульмінації та робить чергові спроби максимального знищення будь-якої різниці між чоловіком і жінкою. Жінки, шукаючи повної рівності, пожертвували в певному сенсі своєю жіночою природою, відкидаючи великий, притаманний лише їм, дар материнства. Розлучення, контрацепція та аборти стають невід’ємною частиною повсякденного життя жінок.

В цьому часі (60-ті рр. ХХ ст.) у США розгортає свою діяльність доктор з прізвищем Мані, який пропагував основну тезу гендерної політики, а саме, що чоловічіть і жіночість це лише соціальні конструкти, які можна виховати у людині незалежно від біологічної статті. В його лікарській практиці, одного разу йому підвернувся випадок. У 1965 році у Канаді народилися двоє хлопчиків-близнят Брюс і Браян із вадою фімозу (зрощена крайня плоть). В наслідок невдалого обрізання одному із дітей, а саме Брюсу, невідворотно було пошкоджено статевий орган. В цьому часі до занепокоєних батьків потрапила інформація про доктора Мані та його теорію, і ті, не вдаючись у тонкощі людської природи, звернулися до нього за допомогою. Доктор Мані переконав дорослих зробити із Брюса Бренду, видаливши останки чоловічих статевих органів з перспективою на майбутнє замінити їх жіночими. Для Мані це був ідеальний шанс доказати правдивість своєї теорії.

Отож, після всіх операцій та консультацій, батьки почали виховувати Брюса як дівчинку. Одягали як дівчинку, називали Брендою, купували ляльки та інші речі для дівчаток. Однак таке виховання, вже з перших років життя дитини, не давало позитивного результату. Брюс/Бренда поводився абсолютно як хлопчик: бавився машинками, бився з хлопцями та захищав свого брата. Дитина переживала роздвоєння своєї особистості. Всі трактували його як дівчинку, однак все його єство протестувало проти цього. Це призвело до того, що у віці 14 років, Брюс/Бренда вчинив спробу самогубства. Для батьків це було вже останнім сигналом, аби все ж розповісти сину усю правду. Дізнавшись причину свого неспокою, Брюс/Бренда, через хірургічне втручання, повертає свою автентичну статевість. Згодом він навіть одружився, але через важкі стреси у дитинстві, він так і не зумів віднайти рівновагу в житті. Відтак і закінчив життя самогубством. Така ж доля спіткала і його брата-близнюка. Мати ввійшла у глибоку депресію, а батько став алкоголіком. Ось так закінчився експеримент доктора Мані.

Доктор Мані використовував термін «гендер» як соціальна роль. Цей термін був поширений лише у вузьких колах психіатрів та сексологів. Однак вже в 1994 році на Міжнародній конференції з народонаселення в Каїрі та після Міжнародної жіночої конференції у Пекіні (1995р.), радикальні феміністки наполягли впровадити цей термін у міжнародні словники, витіснивши термін стать. Це було потрібно, щоб гомосексуальну поведінку трактували не як відхилення, а як іншу, рівнозначну гетеросексуальній. Таким чином, не можна було давати моральну оцінку гомосексуалізму та лесбіянству. Як наслідок цей термін був прийнятий ООН та ЄС, гендерна політика стала провідною стратегією згаданих організацій.

На жаль, це стало недобрим уроком і для майбутніх поколінь. Головним гендерним ідеологом сьогодення вважається Джудіт Батлер, професор Каліфорнійського та Колумбійського університетів і Європейського університету міждисциплінарних досліджень в Швейцарії, лауреат багатьох премій, член керівництва Міжнародної комісії по захисту прав геїв та лесбіянок, вона є рівно ж членом фондів Рокфеллера та Гуггенхайма – це організації з гігантськими ресурсами мільярдів доларів. Її перша книга називалася «Знищення ідентичності». Саме вона означила «біологічну стать» як «нормативний фанатизм», який створили та нав’язали так звані гетеросексуали.

 

Правдива суть гендерної політики

Гендер – сьогодні означає соціальна стать. Гендеристи стверджують, що соціальна стать, – тобто ким ми себе відчуваємо чи хочемо відчувати, – не обов’язково має співпадати із біологічною. Це означає, що в нас є вибір соціальної статті, який виходить із права свобідного вибору людини. Другий елемент гендерної політики полягає в тому, що статева диференціація на чоловіка та жінку, відміняється. Іншими словами жіноча та чоловіча стать більше не є нормою. Тепер є більше статей, а саме: гомосексуальність, бісексуальність, транссексуальність та інші варіанти. Сексуальна орієнтація чи поведінка, а не біологічна стать, є визначальним фактором, ким є та чи інша людина. Суть людини зводиться до її сексуальних вподобань.

Ось декілька завдань, які ставлять перед собою гендеристи:

  • Створення нового типу людини (людини «безстатевої», яка діє інстинктивно та якою легко керувати). Запровадження процесу «ґендерної рівності» приносить собою накидання нової ідеології і культурного перепрограмування. Система освіти – це тільки одна частина цієї загальної атаки. Друга частина цього агресивного плану – дерегуляція сексуальних норм людства. Так би мовити – «все вам дозволено, не існує ні добра, ні зла» – релятивізм у всьому. Таким чином спроба змінити базові моральні, духовні та культурні цінності.
  • Скорочення населення землі (існує меморандум з 70-х років ХХ століття про контроль над популяцією. У цьому меморандумі йде мова про зменшення кількості населення цілої планети і сексуальний фронт – це лише частинка цього глобального плану). Пропагування контрацепції + сексуальна дезорієнтація + аборт + стерилізація – це найпоширеніші методи скорочення популяції людей. І сьогодні ми спостерігаємо виникнення все нових методів. Дестабілізація сім’ї призводить до дестабілізації усього суспільства. Виглядає, що у найближчому майбутньому витвориться така ситуація, коли все менше молодих людей будуть здатними бути батьками і саме це й потрібно управителям даної системи.

 

Проштовхування гендерної політики можемо спостерігати на трьох рівнях:

А) Філософському (Джуді Батлер) – спроба обґрунтувати у позитивному світлі поняття гендеру на науковому рівні. Якщо є якась річ ненаукова, то щоб її зробити науковою, її слід зробити головним провідним принципом, надати методу і наукового підґрунтя.

Б) Інтелектуальному (університети, програма зі статевого виховання) – спроби дані філософські парадигми та гендерну ідеологію імплементувати у виховні середовища. Наприклад, дітей в Німеччині змалечку привчають, що сексуальне розбещення – це нормально. А для семирічних хлопчиків провадилася кампанія пропаганди толерантності. Як наслідок це сприяє зросту кількості споживачів порнографічної продукції. Гіперсексуалізація суспільства проглядається в тому, що сьогодні на кожному кроці ми бачимо сексуальний підтекст. Практично у кожному сучасному фільмі та в численних рекламних роликах зустрічаємо сексуальні сцени або зображення. Дітей сексуалізується з наймолодшого віку. Сьогодні в Німеччині дітей з восьмилітнього віку вчать у школах про сексуальний контакт, про контрацепцію, навчають як одягати презервативи. У багатьох західних країнах гендерні програми вводяться у перелік обов’язкових курсів для студентів.

В) Юридичному (закони ЄС) – на правовому рівні приймаються закони, що забезпечують права нетрадиційних сексменшин, зокрема право на мітинги та марші у різних містах світу, право усиновлювати дітей, право називати своє партнерство «подружжям» та інші.

 

Імплементація гендерної політики в країнах ЄС (приклад Німеччини)

Щоденно цей феномен набирає глобального характеру, стаючи політичною стратегією різних країн. Як зауважує німецький соціолог Габріела Кубі: «дякуючи рішенням, котрі були прийняті у США та ЄС, в деяких країнах термін "гендер" трансформувався у політичну стратегію. Кожен буде зобов’язаний вибрати чи бути чоловіком, чи жінкою, а також буде могти визначити власну ідентичність як гомосексуальну, бісексуальну, транссексуальну, чи будь-яку іншу, вже від свого дитинства».

Німецький міністр правосуддя Сабіне Лойтойссер-Шнаренбергер заявила: «Рівноправність мусить бути. Гомосексуальні сім’ї – це право людини. І якщо якась держава по доброму їх не запровадить, ми маємо середники, щоб її примусити до цього». Отже, удар ведеться по сексуальності людини з метою знищення поняття традиційної сім’ї та спричинення демографічної кризи (так звана «культура смерті»). Всі країни ЄС являються вимираючими націями, подібна доля спіткала також і Японію. Наприклад, знову ж Німеччина, провідна європейська країна, знаходиться на останніх місцях по народжуваності дітей (1,3 дитина на 1 жінку). За 30 років населення Німеччини зменшиться на 1/3. Такого результату не змогла добитись навіть ІІ Світова війна.

 

Гендерна боротьба проти чоловічості як такої

Процес боротьби за рівність між статями не закінчився висвітленням негативних сторін чоловічої природи як такої. Наприклад, у швецьких школах хлопчики зобов’язані робити сечовипускання, сидячи на унітазі, а не стоячи, оскільки ця постава є «не гігієнічною, вульгарною та очевидно чоловічою». Цікаво теж буде почути приклад сучасного відомого італійського психолога Клавдіо Різе:

«Опишу вам одне фото, зроблене у ході кампанії “Проти насильства над жінками”, отримане від Олівера Тоскані, яке було опубліковане вчора в останньому номері тижневика “Сучасна жінка”, а також на інтернет-ресурсі. Ліворуч повністю голий хлопчик, згори над головою написане його ім’я: Маріо, а знизу під ногами напис на чорному тлі: тиран. Праворуч кучерява дівчинка, теж гола, вгорі напис: Анна, а внизу під ногами теж на чорному тлі написано: жертва. Біла шкіра дітей контрастує із чорним написом, і насилля у двох словах: тиран, жертва.

Проте, ці двоє дітей вже є жертвами. Треба мати досить жорстоке серце, щоб не відчути жалю до цих невинних дітей, надрукованих голими в час шаленого поширення педофілії, для того, щоб штучно передати меседж ворожості між двома статями. Ці тирани, чоловіки, та ці жертви, жінки, представлені такими вже від самого дитинства. Чому їхній статус тирана та жертви є очевидно представлений в залежності від їхньої статі? У цьому випадку клеймом є те, що написане під цими незрілими дітьми.

Один інтерв’юер у тижневику запитує: «Чому Анна не може бути тираном?», Тоскані відповідає: «Трохи залежить від крові, від ДНК, безперечно». Пояснення підкреслює смислове навантаження. Коли під якоюсь людиною, охарактеризованою кольором шкіри чи статтю, є написано: тиран, меседжем є: ці із таким кольором шкіри чи цією статтю є тиранами».

Також можна прослідкувати спроби віднайти негативізм чоловічої природи вже на самому генетичному рівні. Твердження: «хромосома Y може бути інтерпретована як генетичне порушення розвитку жіночої хромосоми Х у чоловічу Y» стає сильною тезою у представленні даної тематики.

У динаміці вищезгаданих дискусій, чоловіки щораз більше схильні думати, що вони не мають іншої можливості як просити вибачення за те, що вони є народженими із «недосконалою» хромосомою Y, що вони народжені чоловіками. «Чоловік […] почав вірити в суперечку між статями, в якій він виконує негідну роль. Таким чином чоловік “розкаюється” через те, що він є чоловіком, просить пробачення у жінок і у суспільства через провини, які він не вчиняв…». Ми досягаємо точки, у якій, як пише антрополог Франко ла Чекла, «“Вибачте нам, що говоримо від чоловічої статі” виглядає домінантним підходом», і не лише на рівні простої розмови, але також «актуальної академічної точки погляду, яка хотіла б, щоб про приналежність до чоловічої статі говорилось лише просячи одразу вибачення…».

Поглиблюючи дані твердження, можна було б подумати, що «у сучасному суспільстві єдиною роллю, яку чоловік може виконувати, є репродуктивна, для того, щоб дати суспільству мати нові покоління жінок […]. Назагал, чоловік як трутень, чоловік бджоли – без жала, добре поводиться – в якого єдиним завданням є запліднювати бджолину матку…». Але, із появою теорії, запропонованої британським професором Карімом Наєрнія, яка полягає у можливості отримати статеве сíм’я із спинного мозку, чоловік ризикує втратити навіть цю властивість своєї природи.

Чоловік, усвідомлюючи всі ці тенденції, шукає для себе нову іпостась, яка, якщо повністю не буде оціненою, то бодай буде сприйнята толерантно сучасним суспільством. Хоч існує велика трудність у виконанні цього завдання, проте було знайдено рішення. Воно полягає у такому типі поведінки, яка передбачає чоловіка, що «має демонструвати байдужість до конфліктів, нерішучого, більш чуттєвого, ніж об’єктивного, трохи подібного до ведмедика, якого діти тримають біля подушки: інертного, пасивного і, як наслідок, нешкідливого».

Будучи точнішими та щирими, мусимо ствердити слова доцента сучасної історії Сандро Беллассі: «чоловік стає менш чоловіком, тобто набирає характеристик більш характерних жіночій статі: тендітність, чутливість, емоційність». Такий тип чоловіків отримав навіть свою характерну назву – метросексуал. «Розуміється чоловіків, які засвоїли деякі позитивні уроки із жіночої сторони». Вони витрачають час, як і кошти, для покращення власного виду та стилю життя, часто відвідують салони краси, слідкують за модою. Назагал, вони наближаються до жіночої іпостасі. Тобто у світі, як також і в сучасній Україні, ми поволі можемо прослідкувати фемінізацію (ожіночнення) чоловіків.

 

Як реалізовується дана політика в Україні (спроби змінити в Конституції визначення сім’ї, див. звернення Блаженішого).

Україна є одним із плацдармів для експериментів, зокрема через наявність у ній депресивних областей, в яких спостерігається уповільнений ритм економічного та культурного життя, низька народжуваність. Яким є можливий механізм впровадження гендерної політики? На думку Петра Гусака, кандидата філософських наук та наукового працівника Інституту родини та подружнього життя Українського Католицького Університету:

«Це невигідно робити вголос, бо приносить додаткові клопоти. Якщо це виносити на парламентський рівень, потрібно спочатку зареєструвати законопроект, подати його в першому читанні, після чого його повертають для поправок і приймають або не приймають у другому, третьому читаннях. Є, зрештою, ложа ЗМІ, які активно слідкують за цим усім. Тому ефективніше це впроваджувати більш прихованим шляхом, наприклад, через підвідомчі директиви міністрів, які видають розпорядження, обов’язкові до виконання по всій вертикалі певного міністерства. Якщо це Міністерство охорони здоров’я, то вказівки доходять аж до останнього лікаря, якщо ж це лінія Міністерства освіти, то аж до останнього вчителя».

            Але широкий загал про це не знає, лише спеціалісти, які цим цікавляться, можуть знайти інформацію на відповідних відомчих сайтах. Наприклад, в Тернополі є вже два дитячі садки, де дітей виховують за гендерною теорією. На різних молодіжних конференціях це питання знову і знову ставиться.

Зокрема цього року ми спостерігаємо в Україні намагання внести зміни до основного закону України – Конституції, що стосуються визначення поняття сім’я: як союз чоловіка та жінки, який ґрунтується на вільній згоді (стаття 51) на союз осіб, де кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (стаття 27). Таким чином це поволі відкриває юридичні можливості узаконення одностатевих партнерств як таких, та їхню рівність із гетеросексуальним подружжям. Окрім цього, пропонується введення в Конституцію нової статті 35 щодо захисту від дискримінації сексуальних меншин.

Цьогоріч у червні відбулись парламентські слухання на тему «Сімейна політика України – цілі та завдання», які торкнулися різних аспектів життя сучасної сім’ї. В атмосфері доповідей багатьох представників західних структур влади можна було спостерегти дещо гнітюче ставлення до поняття сім’ї, як до місця «дискримінації та насильства». Як також утруднювалась можливість виступу з даної тематики будь-яких традиційних християнських Церков України.

У контексті слухань, Павло Унгурян, депутат Верховної Ради України, зазначив, що «український народ за багатолітню історію увібрав у свою культуру кращі моральні та етичні цінності, які стали основою для побудови міцної та щасливої сім’ї, що завжди було головною цінністю наших батьків і прадідів». Тому, «…сьогодні ми мусимо захищати українську родину, яка зазнала серйозних руйнувань протягом останнього десятиліття. Більше того, різноманітні деструктивні сили активізувалися та використовують усі можливості аби зруйнувати українські сімейні та духовні традиції, нав’язуючи аморальні цінності».

Представником Львівщини і водночас УГКЦ був Юрій Підлісний, який подав пропозицію щодо внесення зміни до Конституції України, щоб викласти у її положеннях таку норму: «Кожна людина має невід’ємне право на життя з моменту зачаття до природної смерті». Також наголосив на необхідності зберегти непорушними норми Конституції України та Сімейного кодексу України, які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, й обумовлюють, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі». Доповідач теж наголосив, що «не можемо поставити знак рівності між словами "сім’я" та "насильство"».

Як бачимо, інформацію про гендерну політику досить часто подають в іншому світлі: гендер як соціальна рівність чоловіка і жінки. Така рівність сама по собі є доброю, але до чого тут гендер? Після того, як він буде у всіх на слуху, за ним тоді піде зміна сексуальних ролей, сімейних ролей, легалізація гомосексуальних подружжів, тому що вони «грають гендерну роль», можливість усиновлення ними дітей.

У сучасній Україні можемо спостерігати повільну дехристиянізацію суспільства, адже одним із наочних прикладів може бути той, що, наприклад, 10-хвилинний марш 30 представників сексменшин на одній із набережних у Києві зауважила абсолютна більшість телеканалів України, не пошкодувавши ефірного часу, щоб пролити світло на цю подію. Натомість, на проекти, які пропонує зробити Церква в Україні, досить часто бракує ефірного часу.

 

Способи протистояння (утвердження інституту сім’ї).

  • Першим «вчителем доброї християнської сім’ї» для дітей є самі батьки, тому приклад стилю життя батьків безпосередньо впливає на бажання дітей створити у майбутньому і собі таку добру та міцну сім’ю;
  • Участь у виховному процесі та у процесі формування особистості обох батьків, що сприятиме кращій самоідентифікації дітей;
  • процес підготовки до сімейного життя потрібно починати з дитинства (приготування дальше, ближче та безпосереднє);
  • окрему увагу потрібно приділяти пропаганді сімейних цінностей у інформаційному просторі;
  • програми виховання дітей у школах та молоді у Вищих навчальних закладах мають бути орієнтовані на неперехідних цінностях, а це значить – на природньому та Божому законах; Пропагування моральних та духовних цінностей у середовищі освіти;
  • медицина покликана бути місцем, де пропагується культура життя, а не смерті;
  • написання різного роду петицій на ім’я високопосадовців, із ціллю недопущення змін до Конституції, що стосуються питання сім’ї та сімейних цінностей.

 

Найперше маємо усвідомити сьогодні свою «небайдужість» до сучасного стану та майбутнього сімей в Україні. Маємо пригадати своє християнське коріння, пробудити свою свідомість життя згідно своєї християнської віри та відповідальність за майбутнє наступних поколінь.

 

о. Петро Монька,

ліценціат пасторального богослов’я

та євангелізації

Комісія мирян і сім’ї Стрийської єпархії

 



Создан 23 окт 2015